Жанр: ліричний вірш

Тема  : роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути покохати, зробити добрі справи.

Ідея : заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити.

Основна думка : людина — велике створення на землі, вмій з гордістю носити це ім’я, кожна людина неповторна.

Композиція 
Поезія починається з риторичних запитань, після чого В. Симоненко вмотивовано пояснює про смисл і призначення людини на землі, швидкоплинність її життя. Автор твору наголошує на тому, що людина повинна поспішати жити, робити добрі справи, залишаючи по собі слід.

Вірш складається з чотирьох куплетів, кожний з який містить по п’ять рядків.

Проблематика 
· людина і суспільство (призначення людини на землі);
· індивідуальність кожної людини;
· швидкоплинність часу і життя.
Художні засоби 
Повтори:

Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Риторичні запитання:

«Ти знаєш, що ти — людина?»
«Ти знаєш про це чи ні?»
Риторичний оклик: «Гляди ж не проспи!»

Епітети: «люди добрі, ласкаві, злі», «усмішка, мука єдина».

Ідейно-художній аналіз 
Вірш «Ти знаєш, що ти — людина?» по-симоненківськи простий, доступний для учнів. Та за філософською наснаженістю, могутньою Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість – неповторна! Але вважаю, що завдання кожного –робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, допомагати ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. Ми всі прагнемо жити комфортно. А душевний комфорт можна мати тільки тоді, коли сам робиш добро й у відповідь отримуєш таке ж ставлення від інших. Думаю, що зло й ненависть спустошують людину, а значить – частково знищують її.
Вірш В. Симоненка «Ти знаєш, що ти – людина?» , де поет розкрив місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості:

Ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.

Автор наголошує на тому, що кожна людина неповторна, має право на повагу, любов, щастя і свободу. У поезії порушено ще одну важливу проблему – швидкоплинності людського життя. Ми ще молоді, здається, усе життя попереду. Але насправді день пролітає за днем. Здається, учора була весна – і ось уже осінь за вікном вкриває золотим дощем вулиці. «Завтра, завтра, завтра – і так минає життя» , – говорили давні римляни, і можливо, «завтра»

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди
Добрі, ласкаві й злі.

 
Часто ми забуваємо сказати теплі слова любові рідним, допомогти друзям, сподіваючись на «завтра» . В. Симоненко звертається до пас, читачів, із проханням жити повно, цінувати кожен день:

* І жити спішити треба,
* Кохати спішити треба
* Гляди ж не проспи!

Але що ж треба зробити мені, щоб бути дійсно Людиною? Вважаю, що повинен сумлінно навчатися, потім обрати спеціальність до душі, а ще – створити міцну родину. Також хочу бути вірним другом, люблячим і вдячним сином, людиною, на яку завжди можна покластися. Хочу жити так, щоб мене поважали.

Невже цього замало, щоб бути Людиною?

Твір Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти людина… ? можна вважати гімном людській гідності. Ці рядки, звернені до сучасників, прозвучали в умовах виховання поваги до держави, а не до людини. І це є знаменною ознакою того часу, зараз ми вже знаємо, що то був тоталітарний режим. Бо, не дай Боже, звичайна людина усвідомить таку просту річ, що вона має власну гідність не тому, що це визнає держава, а просто тому, що вона – людина. Тож і запитує поет: «Ти знаєш про це чи ні?» Ці слова звернені до нас на багато років уперед, коли ми самі будемо зіставляти свої вчинки з цією простою фразою.

Історія написання 
Ставлення до людини як до гвинтика, яке принижувало людину, її гідність, убивало її творчий дух — це і змусило написати В. Симоненка вірш «Ти знаєш, що ти — людина?» Ця поезія належить його збірці «Земне тяжіння». Завдання кожної особистості, кожної людини — дати відповідь на питання, яке містить назва програмового вірша В. Симоненка.