Сторінка третя. ДОВІРА
Симоненко часто був далеко, тому писав Люсі, що та може хоч на час його відсутності повернути собі дівування. Серйозно це було чи ні, але на відпочинку дівчина отримала такого листа:
“Хіба у Ворзелі мало хвацьких парубків, що ти нудьгуєш і читаєш ідіотські детективи? Сеньйоро! Ми втратили 14 крб. за путівку не для того, щоб ти повернулася з Ворзеля черницею або баптисткою. Дерзай, дєтка, розбивай парубоцькі серця направо й наліво, розколюй їх, мов горіхи. Лушпиння тільки не привозь додому.Ну, бувай!Тут стоїть ціла черга твоєї і моєї рідні, а також з сотню твоїх поклонників. Кожен намагається поцілувати тебе. Перший у черзі Ігор. Поцілунки висилаю бандероллю.Ґуд бай.Твій кволий чоловічок.”
Їхні стосунки не були ідеальними: Люся думала, що Василь зароблятиме гроші, а він писав вірші. Коли ж Симоненка жорстоко побили міліціонери (що спричинило його смерть) і він потрапив у лікарню, вона несерйозно сприйняла його стан, мовляв, хай менше курить. Попри це, письменник справді її любив: чого лише варті його неймовірно чуттєві вірші, переповнені коханням листи та звертання.
“Моя маленька вертихвістко, люблю тебе, тебе одну-єдину — маленьку, милу дівчинку мою.Цілую.Твій Вася.”
Comments